Мій бізнес – Франшизи. Рейтинги. Історії успіху. Ідеї. Робота та освіта
Пошук по сайту

Новий час журналу останній номер. Журнал The New Times ("Новий час")

Слідчі столичного ГУВС у середу провели вилучення документів у журналі The New Times у центрі Москви в рамках кримінальної справи про наклеп у статті "Раби ОМОНу", повідомив РИА Новости начальник управління інформації та громадських зв'язків ГУВС Москви полковник міліції Віктор Бірюков.

За однією з версій, його перестали влаштовувати формат журналу, який тяжіє до правозахисної риторики та різкої критики влади, і фактичний поділ влади у виданні з редактором відділу політики Євгенією Альбац.

До січня 2009 р. посаду головного редактора журналу обіймала власник видання Ірена Лесневська.

Раніше начальник ГУВС Москви Володимир Колокольцев назвав "наклепницькими" повідомлення про порушення в столичному ОМОНі, зазначивши, що подав позов до суду про захист честі та гідності та відшкодування моральної шкоди співробітникам ОМОНу, про які йшлося в публікації.

14 квітня начальник управління інформації та громадських зв'язків ГУВС Москви полковник міліції Віктор Бірюков повідомив, що слідчі столичного ГУВС проводять вилучення документів у журналі The New Times у центрі Москви в рамках кримінальної справи про наклеп у статті "Раби ОМОНу".

За словами заступника головного редактора The New Times Іллі Барабанова, вилучення документів у редакції проводиться на підставі рішення Тверського районного суду.

Матеріал підготовлений на основі інформації РІА Новини та відкритих джерел

Цю новину можна сформулювати інакше. Друкарня, яка друкувала журнал The New Times, не може його друкувати далі, а не хоче. А можна сформулювати ще раз по-іншому. Друкарня не те щоб не може чи не хоче, а їй не можна більше друкувати такий журнал. Журнал перед друкарським верстатом, як каже Євгенія Альбац, «нуль боргів». І це вірно. Тому що ми розуміємо, що якщо незалежна преса матиме хоч три копійки боргу – це привід. Три копійки за друкарню або три копійки за комуналку та оренду, три копійки охоронцю на першому поверсі при вході до редакції. Неважливо! Це привід, щоб паралізувати вашу роботу. Але якщо приводу немає, можна обійтися в принципі і без нього. Немає боргів – ну і не треба! Ми вашу лавочку прикриємо просто так.

Ми, зрештою, скажемо, що в нас скінчився папір, висохла фарба, напився набірник і його друг друкувач, зависли комп'ютери, погасло світло. Якщо потрібно знайти привід, щоб чогось не робити – тут рівних немає, тут ми – світові чемпіони. Можна, звичайно, сказати, що чорт з нею, з цією друкарнею, зрештою, вона втратить хороше замовлення і хороші гроші і рано чи пізно загнеться. Тому що ЗМІ уникають паперу і переходять до Мережі і що це привід самим почати жити в електронному вигляді. Але в нас вже були показові приклади, коли так само, без жодних вагомих причин блокувалися «Грані», «ЇЖЖ», сайт Каспарова. Питання не в тому, в якій формі незалежна преса існуватиме. Питання в тому, що вона не може існувати в нашій країні вже у жодному вигляді. Нам завжди у відповідь кажуть: а як же «Нова Газета», а як же «Луна Москви»? Але ще недавно в цьому ряду впевнено запитували: а як же РБК, а як «Комерсант», а як же Lenta.ru?

Список цих «а як же?» стає все коротшим. Журнал The New Times до цього списку поки що входить і, я стукаю три рази по дереву, сподіваюся, що входитиме. Але ж ми бачимо, як легко можна все поміняти. Тут в акціонера раптово змінилася думка, а разом із нею змінилося керівництво та склад редакції. Тут змінилася концепція, змінилося фінансування. Тут щось не сподобалося органам нагляду. А тепер ще й друкарня «не може». У кожному конкретному випадку буде якась окрема причина. І ніхто прямо не скаже, припустимо, що не варто вам лаяти Собянина. Або: у нас тут вибори, а ви нам заважаєте. Або: не пхайте свій ніс, куди не треба зі своїми розслідуваннями. Не обговорюйте Путіна та його родину, не обговорюйте друзів президента, відчепіться від Шувалова, його собак, квартир та літаків. Ні, нічого такого не буде сказано. Скажуть про зміну концепції, про три копійки боргу або просто повідомлять, що більше не можуть друкувати ваш журнал. Але річ у тому, що проблеми журналу, сайтів, радіо чи телеканалу «Дощ» - це насамперед ваші проблеми, дорогі друзі.

Ваше вікно у світ вільної інформації законопачують з кожним днем ​​все щільніше. І до вас повертаються старі часи. Олд Таймс, так би мовити.

Є.Альбац:

На жаль, я маю повідомити читачам журналу, що в понеділок журнал The New Times до кіосків не прийде, і до магазинів не прийде, і до передплатників не прийде. Тому що сьогодні друкарня «Пушкінська площа», що друкує журнал вісім років, і перед якою у нас нуль боргів, ще раз – нуль боргів, повідомила, що наступний номер вона надрукувати не зможе. Журнал The New Times здається у тип за допомогою софту, який встановлений у нас друкарнею «Пушкінська площа» в ніч із п'ятниці на суботу, у суботу друкується тираж, і в неділю, а в неділю та понеділок він розвозиться до кіосків. Однак раптом, зовсім несподівано, друкарня сказала, що вона не має можливості надрукувати журнал. Щоб наші читачі розуміли, друкарня «Пушкінська площа» - це продукт двох московських друкарень: Алмаз-прес та «Пушкінська площа», у них не просто не завантажені потужності, а вони змушені були звільнити величезну кількість людей, бо, як ви знаєте, дуже багато журналів перестав виходити. Ми один із останніх російських журналів, який друкується не у Фінляндії, не в Польщі, а саме у Москві, у Росії. Це до речі про завантаженість і таке інше.
Я не можу, я з ранку намагаюся додзвонитися до генерального директора друкарні пан Зайцева, до його заступника пана Бакова, вони всі дуже зайняті, жоден з них не може зі мною поговорити. Мій співробітник їздив до друкарні, де їй було сказано, що договір вони підписувати не хочуть і надрукувати журнал не зможуть.

Відповіді

Юрій
Остроменський

Запитання

Євген Юкечов

Фотографії

Ксенія Плотнікова

Майя Шелковнікова

же-не-дель-ний праця ре-дак-ції жур-на-ла The New Times вмі-ща-ється на 64-х по-ло-сах, пре-іму-ще-ствен-но у двох- ко-лон-ні-ке, ак-тив-но при-прав-лен-ному крас-ни-ми ак-цен-та-ми врізів, лі-дів і цитат. Багато ма-те-рі-а-ли не роз-по-ла-га-ють до бег-ло-го читання, вимагаючи від чи-та-те-ля на-ме-ре-ня , а потім і усилия для завантаження в текст. Своє-про-різ-ний при-віт пе-ре-да-ють чи-та-те-лю в кінці но-ме-рів Брод-ський, Ви-соц-кий, Га-лич, Гре-бен -щи-ків, Ле-тов і інші, чиї вірші і го-ло-са зли-ва-ють-ся в гімн гра-ждан-ського і че-ло-ве-че-ско- го духу. Як повинен ви-глядати об-ще-ственно-но-по-лі-ти-че-ський жур-нал, ка-ким об-разом ви-стро-ити раз-во-ро-ти , яку роль від-ве-сти вина-ра-же-ні-ям і, на-ко-нец, яка ін-то-на-ція повинна бути у за-го-лов-ків і тек-стів - по-про-си, на ко-то-рі ди-зай-нер дає от-ве-ти в сво-ей ра-бо-ті.

особистому сайті

Юрій Остро-менць-кий - гра-фі-чеський ди-зай-нер, ді-зай-нер шриф-ту, арт-ді-рек-тор (2004–2012) жур-на-ла «Великий Місто". Моск-ва, 2013. Подробиці - на особистому сайті. Фо-то - Ксе-ня Плот-ні-ко-ва.

Юрій Остро-менць-кий - гра-фі-чеський ди-зай-нер, ді-зай-нер шриф-ту, арт-ді-рек-тор (2004–2012) жур-на-ла «Великий Місто". Моск-ва, 2013. Подробиці - на особистому сайті. Фо-то - Ксе-ня Плот-ні-ко-ва.

Жур-нал The New Times - од-но з не-мно-гих здрав-ству-ю-щих се-го-дня з-да-ний дей-стві-тель-но чи-бе-раль-но-го ха -Рак-те-ра. Що ви вважали важливим для себе, беручи участь у його розробці?

Для мене було важливим те, що, коли я займався журналістом, він повністю відповідав мо-е- му пред-став-ленію про духу часу. Ми з Фі-ліп-пом Дзяд-ко, колишнім ре-дак-то-ром «Біль-шо-го Го-ро-да», б-ли при-гла-ше-ни об-но-вити жур -готівка. Я на-ри-со-вал ма-кет, допоміг його за-пу-стить і з фе-вра-ля не маю від-но-шення до ви-пус-ку те-ку-щих но- ме-рів. Зараз там за голов-ного ди-зайнер Іван Сте-па-нен-ко.

The New Times і «Великий Місто» - журнали досить різні, так само як і їх аудіторії. Як би-стро ви зна-шли і по-чув-ство-ва-ли той візуаль-ний язик, котрий потрібен но-во-му виданню? Скільки часу пішло на ре-ди-зайн?

До мо-мен-ту на-ше-го з Фі-ліп-пом ухо-да з «Біль-шо-го Го-ро-да» ми були близькі до бажання схопити- ся за бу-лиж-ник, а в The New Times він якраз лежав. Так що все про-іс-хо-ді-ло дуже ор-га-ніч-но і во-время. На ре-ди-зайн пішло, здається, ме-ся-ца два. Фі-зи-че-ські га-ба-ри-ти з-да-ня залишилися преж-ні-ми - ра-бо-та йшла вну-три. Пе-ред на-ми б-ла по-став-ле-на проста-за-да-ча - об-но-вити жур-нал. Зробити його зручніше для чи-та-те-ля і для редакції і зробити так, щоб він раз-го-ва-ри-вал се-го-дняш-ним язи- кому. Ви-ди-мо, наш відхід з «Біль-шо-го Го-ро-да» збігся з же-ла-ні-єм голов-но-го ре-дак-то-ра Єв-ге-нії Аль -бац при-вне-сти в NT саме те, що ми з Фі-ліп-пом вмі-ємо. Бо-нус - ду-хо-ві ор-ке-стри в редакції по святам.

Журнал The New Times, № 42 (268) від 17 грудня 2012. Фо-то - Майя Шел-ков-ні-ко-ва.

Журнал The New Times, № 39 (265) від 26 но-я-бря 2012 го-да. Фо-то - Майя Шел-ков-ні-ко-ва.

Журнал The New Times, № 38 (264) від 19 но-я-бря 2012 го-да. Фо-то - Майя Шел-ков-ні-ко-ва.

Журнал The New Times, № 39 (265) від 19 но-я-бря 2012 го-да. Фо-то - Майя Шел-ков-ні-ко-ва.

Журнал The New Times, № 5 (274) від 18 лютого 2013 року. Фо-то - Майя Шел-ков-ні-ко-ва.

Журнал The New Times, № 39 (265) від 19 но-я-бря 2012 го-да. Фо-то - Майя Шел-ков-ні-ко-ва.

Образ жур-на-ла в силь-ній сте-пе-ні фор-мі-ру-є його ак-ці-дент-ний шрифт Carmela. На-пра-ши-ва-є-ся не-ко-то-ра ана-ло-гія з за-го-ло-воч-ним шриф-том жур-на-ла New Yorker (шрифт Irvin Type, автор Rea Irvin, 1925): є загальна ма-нер-ність в пла-сти-че-ських еле-ментах і де-ко-рих де-та-лях. Він раз-ра-бо-тан спе-ці-аль-но для жур-на-ла?

Думаю, ви вважаєте можливим їх порівняти через те, що бачите у них приблизно однакові ті ж самі часи. -Мен-ні кор-ні. Обидва ці шрифти так чи інакше за-в'я-за-ни на есте-ті-ці мо-дер-на. У моєму випадку на іспанській гра-фі-ці ре-во-лю-ці-он-них 30-х. А в неї ноги ростуть якраз такі з модерну.

Шрифт Carmela - екс-тра-ва-гант-ний гео-мет-ри-че-ський гро-теск, від-си-ла-ю-ний до есте-ти-ки мо-дер-на і духу іс -пан-ської ре-во-лю-ці-он-ної гра-фі-ки 30-х років. Створений у 2012 році Юрієм Остро-менцьким. У со-ста-ві шрифту три сти-лі-сти-чеських се-та: вузький, ши-ро-кий і тра-фа-рет-ний. Пуб-лич-но не про-дається.

Шрифт Carmela - екс-тра-ва-гант-ний гео-мет-ри-че-ський гро-теск, від-си-ла-ю-ний до есте-ти-ки мо-дер-на і духу іс -пан-ської ре-во-лю-ці-он-ної гра-фі-ки 30-х років. Створений у 2012 році Юрієм Остро-менцьким. У со-ста-ві шрифту три сти-лі-сти-чеських се-та: вузький, ши-ро-кий і тра-фа-рет-ний. Пуб-лич-но не про-дається.

У 2011-2012 роках мене перло від іспанського пла-ка-та часів Громадянської війни. У мене було відчуття, що це співпадає з тим, що носиться в повітря. Свої думки я почав за-со-ви-вати в «Великий Місто», зробив пару шрифтів, а пішовши з нього, почав ри-со -вати Кар-ме-лу. Коли я малював його, думав про те, що важливо не зробити стилізацію ре-во-лю-ці-он-ної гра-фі-ки, а , обернувшись майже на сто років назад, пропустивши через себе і оглянувшись навколо, розповісти щось сьогодні. -ніє, щось, що у мене на кон-чі-ках пальців. Нас із Фі-ліп-пом по-зва-ли як ко-ман-ду з уже сло-жив-шей-ся ін-то-на-ці-ей, і ми просто про-дов-жа-ли го -Ворити так, як ми вміли. І те, що ми хотіли розказати в NT, стало зручно розказувати Кармелою. Так він став го-ло-сом The New Times. До речі, у шрифту є ще два сти-лі-сти-че-ських се-та, котрі не використовуються в журналі, а сам шрифт все ще на-хо-дит-ся в ра-бо-ті. А на-зи-ва-ється він так, тому що…

Himnos y Canciones de la Guerra Civil Española - España 1936-1939. Coro Popular Jabalón

З чого на-чи-на-ється-ра-бо-та над ма-ке-том? Коли по-яв-ля-ється по-ні-ма-ня основ-ної ін-то-на-ції, на-бор-ної пари і ключових шрифтів?

Я деякий час че-шу ре-пу, дивлюся по сто-ро-нам, на го-ри-зонт, а потім сідаю, ри-сую на-бро- сік ма-ке-та, потім вважаю сет-ку, і все чарівним об-разом майже завжди іде-аль-но з нею сов-па-да-ет. Це, розуміється, аморально. Переробки для мене - саме му-чи-тель-не, не-при-ят-не, складне і так далі. Здається, я досить швидко ра-бо-таю, ін-то-на-ція по-яв-ля-ється са-ма со-бою, так само як і в раз -го-во-ре - чи-бо у те-бя по-лу-ча-ет-ся раз-го-ва-ри-вати з че-ло-ве-ком, чи-бо до сві-да-ня . Тому William був обраний відразу і відразу іде-аль-но встав. На кон-тра-сті з Circe і Carmela, як і за-ду-ми-ва-лось.

Слова рівня «образ» і «кон-цеп-ція» по-яв-ля-ють-ся пізніше, при не-об-хо-ді-мо-сті. Або скла-ди-ва-є-ся лег-ко і одразу, чи-бо по-тому потрібно дов-го щось до-пи-ли-вать і до-уточ-няти, але тоді ні «образ-образ», ні «концепція» не допоможуть.

Ар-хів об-ло-жек еже-не-дель-ні-ка «Но-вий час» 1943-2010 - на-гляд-не по-со-біє по со-би-ти-ям, про- ис-хо-див-шим у країні. Жур-нал має своє ство фік-си-ро-вати свій час (кожен раз «новий»), а об-лож-ка ста-но-віт-ся сво-е-го ро-да його про-бій, ви-да-вая і ро-ман-ті-че-ські ча-я-ня 60-х, і за-стій-ні 70-ті роки, і са-мо- де-я-тельність 90-х.

Ар-хів об-ло-жек еже-не-дель-ні-ка «Но-вий час» 1943-2010 - на-гляд-не по-со-біє по со-би-ти-ям, про- ис-хо-див-шим у країні. Жур-нал має своє ство фік-си-ро-вати свій час (кожен раз «новий»), а об-лож-ка ста-но-віт-ся сво-е-го ро-да його про-бій, ви-да-вая і ро-ман-ті-че-ські ча-я-ня 60-х, і за-стій-ні 70-ті роки, і са-мо- де-я-тельність 90-х.

Ар-хів об-ло-жек еже-не-дель-ні-ка «Но-вий час» 1943-2010 - на-гляд-не по-со-біє по со-би-ти-ям, про- ис-хо-див-шим у країні. Жур-нал має своє ство фік-си-ро-вати свій час (кожен раз «новий»), а об-лож-ка ста-но-віт-ся сво-е-го ро-да його про-бій, ви-да-вая і ро-ман-ті-че-ські ча-я-ня 60-х, і за-стій-ні 70-ті роки, і са-мо- де-я-тельність 90-х.

Ар-хів об-ло-жек еже-не-дель-ні-ка «Но-вий час» 1943-2010 - на-гляд-не по-со-біє по со-би-ти-ям, про- ис-хо-див-шим у країні. Жур-нал має своє ство фік-си-ро-вати свій час (кожен раз «новий»), а об-лож-ка ста-но-віт-ся сво-е-го ро-да його про-бій, ви-да-вая і ро-ман-ті-че-ські ча-я-ня 60-х, і за-стій-ні 70-ті роки, і са-мо- де-я-тельність 90-х.

Ар-хів об-ло-жек еже-не-дель-ні-ка «Но-вий час» 1943-2010 - на-гляд-не по-со-біє по со-би-ти-ям, про- ис-хо-див-шим у країні. Жур-нал має своє ство фік-си-ро-вати свій час (кожен раз «новий»), а об-лож-ка ста-но-віт-ся сво-е-го ро-да його про-бій, ви-да-вая і ро-ман-ті-че-ські ча-я-ня 60-х, і за-стій-ні 70-ті роки, і са-мо- де-я-тельність 90-х.

Ар-хів об-ло-жек еже-не-дель-ні-ка «Но-вий час» 1943-2010 - на-гляд-не по-со-біє по со-би-ти-ям, про- ис-хо-див-шим у країні. Жур-нал має своє ство фік-си-ро-вати свій час (кожен раз «новий»), а об-лож-ка ста-но-віт-ся сво-е-го ро-да його про-бій, ви-да-вая і ро-ман-ті-че-ські ча-я-ня 60-х, і за-стій-ні 70-ті роки, і са-мо- де-я-тельність 90-х.

Ар-хів об-ло-жек еже-не-дель-ні-ка «Но-вий час» 1943-2010 - на-гляд-не по-со-біє по со-би-ти-ям, про- ис-хо-див-шим у країні. Жур-нал має своє ство фік-си-ро-вати свій час (кожен раз «новий»), а об-лож-ка ста-но-віт-ся сво-е-го ро-да його про-бій, ви-да-вая і ро-ман-ті-че-ські ча-я-ня 60-х, і за-стій-ні 70-ті роки, і са-мо- де-я-тельність 90-х.

Ар-хів об-ло-жек еже-не-дель-ні-ка «Но-вий час» 1943-2010 - на-гляд-не по-со-біє по со-би-ти-ям, про- ис-хо-див-шим у країні. Жур-нал має своє ство фік-си-ро-вати свій час (кожен раз «новий»), а об-лож-ка ста-но-віт-ся сво-е-го ро-да його про-бій, ви-да-вая і ро-ман-ті-че-ські ча-я-ня 60-х, і за-стій-ні 70-ті роки, і са-мо- де-я-тельність 90-х.

Ар-хів об-ло-жек еже-не-дель-ні-ка «Но-вий час» 1943-2010 - на-гляд-не по-со-біє по со-би-ти-ям, про- ис-хо-див-шим у країні. Жур-нал має своє ство фік-си-ро-вати свій час (кожен раз «новий»), а об-лож-ка ста-но-віт-ся сво-е-го ро-да його про-бій, ви-да-вая і ро-ман-ті-че-ські ча-я-ня 60-х, і за-стій-ні 70-ті роки, і са-мо- де-я-тельність 90-х.

Ар-хів об-ло-жек еже-не-дель-ні-ка «Но-вий час» 1943-2010 - на-гляд-не по-со-біє по со-би-ти-ям, про- ис-хо-див-шим у країні. Жур-нал має своє ство фік-си-ро-вати свій час (кожен раз «новий»), а об-лож-ка ста-но-віт-ся сво-е-го ро-да його про-бій, ви-да-вая і ро-ман-ті-че-ські ча-я-ня 60-х, і за-стій-ні 70-ті роки, і са-мо- де-я-тельність 90-х.

Ар-хів об-ло-жек еже-не-дель-ні-ка «Но-вий час» 1943-2010 - на-гляд-не по-со-біє по со-би-ти-ям, про- ис-хо-див-шим у країні. Жур-нал має своє ство фік-си-ро-вати свій час (кожен раз «новий»), а об-лож-ка ста-но-віт-ся сво-е-го ро-да його про-бій, ви-да-вая і ро-ман-ті-че-ські ча-я-ня 60-х, і за-стій-ні 70-ті роки, і са-мо- де-я-тельність 90-х.

Ар-хів об-ло-жек еже-не-дель-ні-ка «Но-вий час» 1943-2010 - на-гляд-не по-со-біє по со-би-ти-ям, про- ис-хо-див-шим у країні. Жур-нал має своє ство фік-си-ро-вати свій час (кожен раз «новий»), а об-лож-ка ста-но-віт-ся сво-е-го ро-да його про-бій, ви-да-вая і ро-ман-ті-че-ські ча-я-ня 60-х, і за-стій-ні 70-ті роки, і са-мо- де-я-тельність 90-х.

Ар-хів об-ло-жек еже-не-дель-ні-ка «Но-вий час» 1943-2010 - на-гляд-не по-со-біє по со-би-ти-ям, про- ис-хо-див-шим у країні. Жур-нал має своє ство фік-си-ро-вати свій час (кожен раз «новий»), а об-лож-ка ста-но-віт-ся сво-е-го ро-да його про-бій, ви-да-вая і ро-ман-ті-че-ські ча-я-ня 60-х, і за-стій-ні 70-ті роки, і са-мо- де-я-тельність 90-х.

Ар-хів об-ло-жек еже-не-дель-ні-ка «Но-вий час» 1943-2010 - на-гляд-не по-со-біє по со-би-ти-ям, про- ис-хо-див-шим у країні. Жур-нал має своє ство фік-си-ро-вати свій час (кожен раз «новий»), а об-лож-ка ста-но-віт-ся сво-е-го ро-да його про-бій, ви-да-вая і ро-ман-ті-че-ські ча-я-ня 60-х, і за-стій-ні 70-ті роки, і са-мо- де-я-тельність 90-х.

Ар-хів об-ло-жек еже-не-дель-ні-ка «Но-вий час» 1943-2010 - на-гляд-не по-со-біє по со-би-ти-ям, про- ис-хо-див-шим у країні. Жур-нал має своє ство фік-си-ро-вати свій час (кожен раз «новий»), а об-лож-ка ста-но-віт-ся сво-е-го ро-да його про-бій, ви-да-вая і ро-ман-ті-че-ські ча-я-ня 60-х, і за-стій-ні 70-ті роки, і са-мо- де-я-тельність 90-х.

Ар-хів об-ло-жек еже-не-дель-ні-ка «Но-вий час» 1943-2010 - на-гляд-не по-со-біє по со-би-ти-ям, про- ис-хо-див-шим у країні. Жур-нал має своє ство фік-си-ро-вати свій час (кожен раз «новий»), а об-лож-ка ста-но-віт-ся сво-е-го ро-да його про-бій, ви-да-вая і ро-ман-ті-че-ські ча-я-ня 60-х, і за-стій-ні 70-ті роки, і са-мо- де-я-тельність 90-х.

Ар-хів об-ло-жек еже-не-дель-ні-ка «Но-вий час» 1943-2010 - на-гляд-не по-со-біє по со-би-ти-ям, про- ис-хо-див-шим у країні. Жур-нал має своє ство фік-си-ро-вати свій час (кожен раз «новий»), а об-лож-ка ста-но-віт-ся сво-е-го ро-да його про-бій, ви-да-вая і ро-ман-ті-че-ські ча-я-ня 60-х, і за-стій-ні 70-ті роки, і са-мо- де-я-тельність 90-х.

Ар-хів об-ло-жек еже-не-дель-ні-ка «Но-вий час» 1943-2010 - на-гляд-не по-со-біє по со-би-ти-ям, про- ис-хо-див-шим у країні. Жур-нал має своє ство фік-си-ро-вати свій час (кожен раз «новий»), а об-лож-ка ста-но-віт-ся сво-е-го ро-да його про-бій, ви-да-вая і ро-ман-ті-че-ські ча-я-ня 60-х, і за-стій-ні 70-ті роки, і са-мо- де-я-тельність 90-х.

Ва-ле-рій Го-ли-жен-ків

Гра-фі-чеський ди-зай-нер, ді-зай-нер шрифту, пе-да-гог, партнер студії Letterhead

Скла-ди-ва-є-ся відчу-ще-ня, що стиль Engraved шриф-та William не на-хо-дит сво-е-го місця в жур-на-лі, ви-сту-па-ет своє-про-раз-ним асі-стем-ним еле-ментом. По-ла-гаю, це де-ла-є-ся для того-го, щоб під-черк-нути струк-тур-не де-ле-ня жур-на-ла. Наскільки чи-та-те-лю важ-но за-ме-чать і по-ні-мати, в якому раз-де-ле жур-на-ла він на-хо-ди-ся?

Без-умовно, чи-та-те-лю важливо по-ні-мати, де він на-хо-дит-ся, навіть якщо він про це не зна-ет. А по-загально весь журнал по-буд-ен на сильних кон-трас-тах. Що б не було гла-день-ко. Він не-зручний есте-ти-че-ски, він такий «як би уро-дець». Він роз-ска-зи-ва-є не-зруч-ні іс-то-рії. І так само, як і зміст, його зовнішній вигляд вимагає від чи-та-те-ля від-вет-но-го уси-лія. Не в смыс-лі удо-бо-чи-та-е-мо-сті, роз-у-ме-є-ся, а імен-но в смыс-ле есте-ти-че-ського ком-фор- та.

До-пустим, чо-ло-век вперше бере в руки журнал. Він його весь швидко про-ли-сти-ва-є. З початку або з кінця - не суть. У цей перший раз він повинен легко зрозуміти, що журнал складається з, допустимо, трьох блоків: новостей, фічерів і рас-пи-са-ний. Чи-та-тель з перш-го-го роз-повинен лег-ко зрозуміти, де що: де про «по-читати», а де про «швидко про-бігати- ся» і так далі.

Про зуст-чу ре-ди-зай-на чи-та-те-ля-ми я завжди від-вечаю при-мер-но од-но і те ж: од-на по-ло-ві- на чи-та-те-лей голосно-ухо-дит, а дру-га ру-копле-ще. На зміну першої по-ло-ви-не при-хо-дять нові.

Є ще ін-то-на-ці-он-на склад-ля-ю-ща. У цьому умовному жур-на-лі, зі-сто-я-щому з но-во-стей, фі-че-рів і рас-пи-са-ний, важ-но по-ні-мати, по- че-му визна-чена-на те-ма по-па-ла в фі-че-ри (ма-те-рі-а-ли, як прав-ві-ло, у се-ре-ді-ні но-ме-ра, зроблені спе-ці-аль-но для кон-крет-но -го ви-пус-ка: ре-пор-та-жи, ін-тер-в'ю, роз-слі-до-ва і т.п.а не, наприклад, в новості. Якщо ін-тер-в'ю з оп-по-зі-ці-о-не-ром N стоїть не в новостях, а в фі-че-рах, сам цей факт вже багато го-во -рит про жур-на-ле як про собе-сед-ні-ке. І ця іс-то-рія важливіша за по-загальному. Ре-дак-ція мусить дати мож-ність чи-та-те-лю мак-си-маль-но лег-ко вважати вагу ін-фор-ма-ции та її ін-то-на- цію.

На жаль, треба визнати, що середня-ста-ти-сти-че-ський чи-та-тель є іди-от: з од-ної сто-ро-ни, вважає, що все куп-ле-но, а з іншою - не в зі-сто-я-ніі від-ли-чить рекламний модуль від кон-тен-та. Зате успішно шле скарги на цю саму рекламу.

Журнал The New Times, № 37 (263) від 12 но-я-бря 2012.

Журнал The New Times, № 37 (263) від 12 но-я-бря 2012.

Журнал The New Times, № 41 (267) від 10 грудня 2012.

Сумна новина зі світу російських незалежних медіа – після 10 років роботи закривається журнал The New Times.

Свобода слова скорочується як крокренева шкіра

Дуже шкода, що поле незалежної інформації продовжує скорочуватися.

Дуже шкода.
Дякую Євгенії Альбаць за те, що такий журнал був.

Не можу повірити, що це так. Я пропрацювала у цьому журналі 8 років!

З цим журналом так багато всього пов'язано, що зараз відчуття, ніби у мене випав зуб. Передній.

Паперового НТ більше не буде. Хочеться написати якусь сумну, веселу, небезпечну, ідіотську, повчальну, але ніяк не нудну історію, бо стільки їх було, цих історій, що... Не писатиму історію, НТ - сама історія. Країни, журналістики та мого маленького життя. Сумно.

Поряд із Бессарабкою на Хрещатику є двір, в якому багато років був ресторан української кухні, а тепер крафтовий бар. У тому ресторані ми сиділи теплим жовтневим вечором, коли з Москви зателефонували та розповіли новину: вбито Анну Політковську. Потім було інтерв'ю Ірени Стефанівни "Новій газеті", в якому вона говорила, що часи страшніші були, а підлі навряд чи. Потім стало відомо, що вона придбала "Новий час" і перезапускатиме його з Рафом Шакіровим та Женею Альбац. Потім на дебатах, які вів один блогер-початківець, Женя покликала в цьому проекті взяти участь. Потім були 5 років вечора у редакції на Тверському бульварі. А тепер Нью Таймс випустив останній номер, і від цього дуже сумно.

Перший випуск New Times десять років тому я знайшов у шкільній їдальні.
Потім досить часто його купував - напевно, найчастіше тільки російський Newsweek, ну і де він тепер?
Потім, у 2010, саме в New Times вперше у пресі вийшла моя фотографія - безглузда, та й пральна з ЖЖ, але про це я тоді не думав, а про те, що це досягнення, свято та натхнення - думав.
Потім я почав іноді працювати з журналом, і за всіх складнощів, знімати іноді дуже цікаві замовлення.
А влітку 2013 року в мене вкрали камеру - на флешці були нікуди не скопійовані фотографії ранкової зйомки круглого столу в редакції журналу, і сором перед Євгенією Альбац був сильнішим за почуття втрати через покупку нової камери.
Кожне нове видання – великий досвід самооцінки з погляду незвичних вимог та нового контексту, в який постають твої фотографії, і перші та не перші смуги у New Times багато чому мене навчили.
Потім саме в журналі я познайомився з Олею Осиповою та Іваном Степаненком, без яких не було б моїх книг.
Потім саме в журналі мені порадили в Техасі знайти visitors" bureau, без якого б не склалася поїздка в Абілін.
Я не пишу тут про розслідування Барабанова чи Морар, про колонки Олега Навального чи Саприкіна – ви все це читали та знаєте без мене. Просто New Times, хоч з ним і було складно, так само вплинув на багатьох журналістів, яких ви знаєте.
Дуже шкода, що його більше не буде у пресі. Сподіваюся, що це є тимчасово. Або що виросте щось нове.

Пам'ятаю, як навесні 2011 року, після розмови з головним редактором журналу The New Times Євгенією Альбац, я – дуже натхненна та задоволена – заглянула до кабінету відділу політики, де мені треба було працювати.
Там сидів кудлатий хлопець у окулярах, який спочатку уважно подивився в це моє дуже натхненне і задоволене обличчя, потім хмикнув і мовчки поставив попільничку. Тоді я ще не знала, що Єгор Мстовщиков – це і є майже весь відділ політики журналу The New Times (плюс редактор – Ілля Барабанов). Що ми напишемо багато матеріалів про Путіна та один матеріал про ботокс Путіна. Що в редакції традиційно посперечаються, скільки я протримаюся. Що я протримаюсь 3,5 роки. І за ці 3,5 роки сама неодноразово буду цілим відділом політики журналу The New Times. І це, мабуть, було головною особливістю редакції: у ній кожна людина могла навіть за один день побути різними величинами.

P.s. Мені дуже шкода, що закривають друковану версію журналу. Але залишається сайт, і це трохи втішає. Серед співробітників журналу існує теорія, що The New Times працюватиме, доки виконуються дві умови: 1. у штаті є хоча б одна людина; 2. ця людина – Євгенія Марківна. Адже вона є The New Times.

Євгенія Альбац, тримайтеся. Ви сильніші за будь-які обставини. Та й усіх нас, чого вже.

The New Times – величезна частина мого життя. Я прийшов до журналу на самому початку - ще на стадії його створення та підготовки першого номера. На той момент була і велика інтернет-редакція, яка багато в чому випередила час – готувалися стрими з масових акцій, була велика частка відео та був насичений сайт.

Але саме паперовий The New Times все тягнув, тримав якість. Стільки всього було за ці роки. І маски-шоу з силовиками в редакції, і ночі в аеропорту, намагаючись дістатися до Наташі Морар, що висилається з країни, і знайдена закладка під машиною Жені Альбац, і Барабанов, якого ховали в якихось квартирах після чергового розслідування, і найкрутіше інтерв'ю з родиною Лужкова після його відставки, яка обвалила сайт видання (а таких цікавих інтерв'ю вийшли сотні!), і десятки розслідувань, і прямі ефіри Новодворської...

Спасибі Євгенії Альбац за якість, за переконання та за людяність.

тепер у Росії стане простішим, ще одне складне ущільнення зникає, ще менше свободи бути різними. я пропрацював у журналі 8 місяців і отримав такий досвід, на який ніяк не очікував на п'ятому десятку. дякую головному редактору, дякую тим, з ким ділив цей час.

З припиненням виходу The New Times у Росії закінчилися суспільно-політичні журнали, лише десь далеко ще мерехтить "Вогник".

І хоча сама Євгенія Альбац чітко назвала причину – "закінчилися гроші", – зрозуміло, що держава доклала до цього максимальних зусиль. Від обмежень на рекламному ринку до тиску на друкарню. Від Роскомнагляду до "Пошти Росії".

Боротися із журналами простіше, ніж із кризою.

Але ці добрі співчутливі слова є сусідами в мережі з відвертою зловтіхою.

Одне із найпопулярніших ліберальних видань The New Times закриває паперову версію.

Чи ринок винен, відмовився вписувати в себе любителів шикувати гроші на офіси. Чи народ знову не такий, фашист проклятий, багатонаціональне видання не шанує і навіть не читає.

Антоніо Грамші і те, мабуть, розплакався.

Закрито черговий ліберальний журнал.

Єхидно пишуть, що дбайливці ринку з ринком чомусь не дружать. Це вірно. Боюся, що видавці навіть не розуміють проблему.

У термінах ринку "Луна Москви", припустимо, зовсім не конкурує з "Вістями ФМ". Бо вони мають різні аудиторії. "Луна Москви" конкурує з "Новою Газетою".

Ліберальних видань було надто багато. Вони всі були надто одноманітні. Одні й самі автори, цілі, стиль. Навіщо їх стільки? Вони люблять різні бізнес-девізи, типу "відрізняйся або помри", але ніяк відрізнятися один від одного не хочуть. Доводиться відповідно до гасла вмирати.

Зменшення аудиторії, її роздробленість призвели до того, що багато ліберальних ЗМІ почали переходити на платну передплату. Тим самим посиливши своє становище. Бо раніше їх читали й супротивники. Але читати опонентів ще й за не такі маленькі гроші? Ні, вибачте.

Ліберальний офісний планктон заробляє важко, у Москві непогано, але все підряд "Дощі" тягнути не в змозі.

Тим більше, що найсерйознішого удару по ліберальній пресі завдала українська преса. Загальна радикалізація потребує жорстких висловлювань. А де вони жорсткіші? Росіяни змушені озиратися на закон. Українцям щодо Росії та Кремля дозволено буквально все. Можна закликати вішати, розмірковувати про генетичну неповноцінність, крити матом – та що хочете. Ну а все інше приблизно таке саме, як і у наших рідних лібералів. Плюс – безкоштовно. Скільки хочеш. Та й автори ті ж самі: Муждабаєв, Ганапольський публікуються і тут, а Ситін, наприклад - там.

Смішно. Люди, які ратували за дешевих заробітчан, від них, власне, і страждають. Хоча навряд чи це усвідомлюють.

Дорога одна – на федеральні канали у бої гладіаторів. Тільки там теж місць на всіх не вистачить.

Перевиробництво ліберальної думки косить їхні лави. Але все спишуть на цензуру.

Головна редактора журналу The New Times Євгенія Альбац повідомила, що журнал закривається, "залишиться лише сайт". Причому, судячи з того, що на сайті перестала працювати кнопка підписки (просто викидає на головну), сайт залишиться як архів, а не як онлайн-видання. Чому ця новина схвилювала нас?

По-перше, тому що The New Times (як і, наприклад, Republic) - політичний журнал, що працює за жорсткою підписною моделлю, тобто до певної міри порівняємо зі "Супутником і Погромом". Видання, що використовують модель жорсткого пейволла (коли найкращий контент тільки за гроші, а безкоштовно - новини/невеликі тексти), в Росії небагато, і ми за ними уважно стежимо.

По-друге, через цифри відвідуваності The New Times: маючи У ЧОТИРИ РАЗИ МЕНШУ АУДИТОРІЮ, ніж у нас, Євгенія Марківна містила солідний редакційний штат, відправляла кореспондентів у відрядження, знімала офіс. Думаю, тільки плата за оренду офісу була більшою, ніж весь наш місячний бюджет. Працюємо вчетверо краще, а грошей у нас... гадаю, половина редакції отримує менше, ніж Євгенія Марківна на місяць на манікюр витрачає.

І по-третє, тому що приклад The ​​New Times, швидше за все, скоро почнуть наводити як доказ непрацездатності підписної моделі в Росії, тип, народ гроші не хоче платити. Хоча з наведеної на скрині порівняльної статистики чітко видно, що видання Альбац було глибоко дотаційним (хто його дотував? Навіть не знаю, хто може дотувати видання члена Громадської Ради Російського єврейського конгресу...), і, очевидно, у спонсорів Альбац закінчилося бажання давати гроші. Тобто це не провал підписної моделі, а провал моделі дотаційного політичного видання, яке відстоює інтереси багатонаціональних росіян (свою скорботу у зв'язку із закриттям вже висловив, наприклад, легендарний кримськотатарський націоналіст Айдар Муждабаєв).